Я знову тут – під обстрілом очей.
Стіл, крісло, дошка, крейди біла грудка…
Спинити час, що пролітає прудко
нікому не вдалося ще.
У цих очах мовчазне запитання –
який ти світе, що ти нам несеш?
Вони вже не дитячі. Але все ж…
Життя для них ще на світанні!
У крейди на кінці освітню сутність
посіємо на дошки рівне поле,
щоб запліднилося школярство змаглочоле
насінням перемог майбутніх.
Ще буде все – поразок гіркота,
лукавих друзів метушня зрадлива,
і свято щире, як весняна злива,
уквітчана словами привітань!
Ще у дорослість продзвенить дзвінок,
життя відкриє день уроком новим:
"Домашнє завдання. Хто не готовий?"
Важлива річ – цей перший крок!<br>В'ячеслав Семенко
