Тиша після бурі

Ми – наче два світи, що на межі,
Де "не можна" звучить, як крик душі.
Ти – мій гріх і весна моя,
Моя рана, що все ж жива.
Батьки сказали: " забудь, втечи!"
Але як від серця утекти?
Ти – мов вогонь, що палить сни,
Та я в ньому живу, не зупини.<br>silence_speaks_ua