Нас літаки розносять крізь тумани,
і потяги під нами стугонять.
Та білі плями ми шукаєм марно,
в науці вже нема таких понять.
Стомився світ народжувати диво,
примхливість розуму не має меж.
Та знову ми женем понад обривом
коней у екстремалі. Але все ж…
Ні шал новин, ускладнення застуди
вже не страшать.У плетиві доріг
боюсь хвилин байдужості до чуда
народження ранкової зорі…<br>В'ячеслав Семенко
