Він ішов неквапною ходою
і наплічник, наче автомат,
втомлено підтримував рукою
демобілізований солдат.
Він ішов — чужий для цього світу,
що живе без воєн і звитяг.
Переживши на війні два літа,
він постарів на ціле життя!
Бабці, діти граються на ґанку,
сміх веселий, музика здаля…
Оглядалися дівчата в парку
на його потертий камуфляж.
Він неначе ніс тягар провини,
що не зміг відвести смерть чиюсь,
не зберіг він свого побратима,
що накрив гранату у бою…
Він ішов здоровий, слава Богу,
лиш рубці лишилися від ран.
Як зумів, наблизив перемогу
двадцятидвохрічний ветеран!
