Спить солдат,
поволі догоряє свічка,
лиш тремтять метеликами вії.
Золота коса
і жовто-синя стрічка…
А надворі вітер снігом віє!
Все пройшла –
і заборону військкомату,
всупереч сльозам в очах родини.
Як змогла
вона у руки зброю взяти
дівчина, недавно ще дитина!
Спить дівча,
вогкий бушлат і чорні берці,
камуфляж в зелених візерунках.
Зазвичай
їй біле плаття би до серця,
мешти на високих закаблуках.
Що вона
юнацьким серцем відчувала,
як в заграві бойового пекла
на плечах
посеред вогняного шквалу
рятувала хлопця з небезпеки?
Не з добра
надворі злий донецький вітер
дівчині співає про Поділля,
про той край
жаданий, мирний, добрий, світлий,
про садочок з вишнями на гіллях.
По війні
іде дівчина крок за кроком,
затаївши страх, забувши втому.
Хай у сні
примариться їй мирний спокій
в маминих долонях біля дому.
Біль і гнів
переплавляючи у силу,
піднялась вона над божевіллям.
…На війні
поки що спить дівчина мила,
дівчинка з далекого Поділля.
