Там на краю села стоїть хатина,
Над нею похилилася стара верба,
І сніг уже замів до неї всі стежини,
Тепер в ній проживає лиш журба.
Та було теж колись у ній весело,
Раділи всі, лунав дитячий сміх,
І батько й мати лиш втішались,
Коли дивились на синів своїх.
Пройшли роки, і виросли сини,
І закінчилось безтурботне їх життя,
Й коли прийшли на рідну землю вороги,
То вбралися в військовеє вбрання.
Лишилися батьки зовсім одні,
Чекали звістки від своїх дітей,
І виглядали у віконце їх щодня,
Й котилися їм сльози із очей.
І звістку цю принесли на світанку,
Коли її ніхто ще не чекав,
Один ваш син загинув як Герой,
А інший то вже безвісті пропав.
І похилилася від горя стара мати,
І сивий батько теж не переніс біди,
Й коли за обрій сонечко сховалось,
Не стало їх, лишились лиш сліди.
І та сумна хатина залишилась,
Та тихо в ній, лише стара верба,
Що розпустила своє довге гілля,
Співає сумні ноти вже сама.<br>Наталія Білоус
