Я зникаю , розчиняюсь,тону.
У глибинах цієї безодні.
Я повільно іду до дну –
Мої руки і тіло холодні.
Ось настала блаженна спокута –
Я отримаю по заслугах .
Всі кайдани мої і пути –
То є відчай , туга і смуток.
Забери мою душу до себе,
Туди де мій справжній дім.
Я не прагну ні пекла ,ні неба.
Лиш спокій і прихисток твій.
Я закрию очі і зникну.
Ніби мене й не було ніколи.
Я давно вже до цього звикла —
Моє серце давно охололо.
Просто… Забери мене якнайдалі,
Я не в силах це більше терпіти .
Нема більше ні смутку ні жалю —
Лиш зів'ялі у грудях квіти .
Нема ні надії ні віри,
Нема вже напевне й мене.
Нема ні межі, ані міри ,
Немає нічого,але…
Нема також страждань і болю,
Лиш лякаюча порожнеча.
Якщо це і є та воля ,
То я остаточно приречена<br>Анастасія
