Забути сповіді до скону
І жити якось навмання.
Я вириваючись з полону,
Десь загубила сприйняття.
І тихий легіт буркотів щось,
Коли дрімала у пітьмі.
Та не прокинулась і ось
Немов блукаю уві сні.
І наче чую рідний голос,
І наче згадую тебе.
Та він даремно б'є на сполох.
І так даремно мене зве.
Бо я ж все сплю й не прокидаюсь,
Несу довічне каяття.
Весь час в минуле озираюсь,
Пепекривляю сприйняття.
23.01.2026<br>Альона Макарова
