Та весна ще цвіте, гомонить,
Лине щебіт, зозуля навздогін,
В блиску хвилі верба шелестить…
То минулого зойк, а чи стогін.
Аромат все ж черемух тих зник,
І калини, на стежці до гаю,
І совиний у вечорі крик
Поміж сутінок ледве піймаю.
Там би з вітром,
обнявшись, пройти,
По стежка́х та від краю до краю,
Береги ви мої, береги,
До нестями за вами скучаю!
31.01.2026.
Ганна Зубко
