Ловлю твій мотив, затираючи фарби,
шукаю у лініях відблиск весни.
Твій погляд шалений — мов яблуні в саду,
налиті промінням, багряні й рясні.
Їх посмак терпкий, що аж вилиці зводить,
аж кров замовкає, аж очі пусті…
Та радості більше у світі немає —
лишень смакувати ці соки густі…
І я обіймаю тебе крізь проміння,
тобі я дарую пісенний мотив.
І радо по світу пройде голосіння,
як вперто та ніжно тебе я любив.
Тобі дарував це проміння багряне
і вічність незламної неньки-весни.
Хай сиві морози гілля поламали —
та будьмо щасливі, хоч порізно ми…
