Там, де тиша вчить слухати серце,
Де світанок торкається снів,
Я збираю тепло по крапельці
І несу крізь негоду дощів.
Там, де біль не кричить, а шепоче,
Де надія, мов крихта в долоні,
Я навчився прощати щоночі,
Щоби зранку не бути в полоні.
Ми не вічні та вічна любов,
Що лишає у світі сліди,
У простому «пробач» і «будь знов»,
В теплій каві та в тишині.
І коли вже здається «не зможу»,
Я згадаю очей теплий дім.
Бо любов завжди переможе!
Ми за світлом ідемо святим. <br>Юрій Сіромашенко
