Завмерли звуки. Глухо за стіною.
І серце — ніби згусток крижаний.
Я йду на дно, затиснутий луною,
Самотність точить мій спокій німий.
Немає снів. Лиш вибілена стеля.
І навіть біль — скляний і невагомий.
Мовчання — наче випалена скеля,
Де кожен подих — зайвий і знайомий.
Я сам стаю частиною стіни,
Де вицвів дух останнього двобою.
Немає більше правди чи вини…
Самотність, я лишаюся з тобою.
