Уже наболіло, до тім’я пробило,
Сталева епоха роздерта ущент.
На цвинтарі правди холуї засіли,
І руки Феміди закуті в цемент.
Смеркає від крові, що в небо пролилась,
І гомін шалений крізь всесвіт пливе.
Кати, схаменіться: оце беззаконня
Вам вічним прокляттям у вік проросте.
Сплюндровані душі не стануть мовчати,
Змарнілі серця не простять цих утрат.
Судилося вам ще від болю кричати,
І вже не повернете часу назад.
Століття, закуте у місячні лати,
Століття, омите у крові солдат.
В’їдається в гени пекуча розплата
За все, що ніколи не вернеш назад.
Не тіштесь, о кати, що вас пробачають,
Не сійте даремно в душі сподівань.
Слова ці для вас домовиною стануть,
Земля не простить вам кривавих діянь.
І вітром холодним на душі ці грішні
Зійде неминучість, важка у стократ.
Над волею нашою, терном повитою,
Гримнуть набати одвічних відплат.
Лютуйте востаннє в гордині безмежній!
Ви — попіл, що згине під кроком віків.
Ми ж зродимо ватру свободи звитяжну
Над прахом безславно забутих катів.
