У вузьких храмах власних правд,
де дзвони б’ють лише для себе,
живе вогонь — не світлий сад,
а попіл слів у тіснім небі.
Йому весь всесвіт — чорний знак.
Фанатик кроком ріже тишу.
Він глухне там, де шепче страх,
йому це — істина найвища.
В одній-єдиній площині
він правду сковує в кайдани,
а сумнів — злочин у вогні,
де думки інші — лиш обмани.
В руках сліпих стає мечем
ідея, мов жива істота,
яку заковують ключем
і не пускають у висоти.
Не завжди ворог — іноді
це той, хто зрадив світлий задум,
спокуса легшої ходи —
лиш страх під звучним, пустим ладом.
Не в гаслах, що горять щодня,
існує істина в просторах.
Фанатик — не лице добра.
Обмеженість — його опора.
29 квітня 2026 р.
