А Жінка кудись заховалась…

У неї зникає усмішка,
І погляд сумує, не гріє.
Потроху ховається Жінка,
В очах її небо хмарніє.
Вона пропадає не в миті,
Змивається образ дощами…
Краплини стікають в суцвіття,
Спадають на квіти сльозами.
А Жінка куди заховалась,
Десь нотки Весни заточила.
У кутиках щось поламалось,
Чуттєвість свою полонила.
Частинка її ще співає,
Десь, глибоко, тінями фібри.
Від Світу себе закриває,
І днина її не завидна.
Вона пропадає не швидко:
Малими частинками, тихо.
Безшумно, щоб не було видко,-
Прощальна, мінорна втіха.
Ховається Жінка, зникає.
В очах вже не світять алмази.
І тільки любов повертає
До вічного злету щоразу.
ND💞
<br>Надія Холод