Страшна реальність

Земля … Лежу… Жива!
Рука. Моя рука. Нога. Чиясь відірвана нога!
Страх знову мене новою хвилею так швидко накриває.
Боюсь… Боюсь, що то моя.
Лежу й не ворухнуся.
Скупа сльоза мою бруднющу щоку омиває.
Борюсь… Борюсь сама з собою я і знову ледве очі відкриваю.
Сідаю і з завмерлим серцем себе я оглядаю.
І потім лиш з полегшенням нарешті видихаю.
Сміюсь. Сміюсь й радію, що все ж ще своє життя я маю.
І тільки зараз, скрізь сльози й дзвін у вухах, помічаю,
Чиюсь дитину бездиханну.
Волаю. Волаю так, що голос мій сідає.
І від усього цього жаху свідомість я втрачаю.
Минає час. В чужій країні своє життя я проживаю,
Але той випадок мене не полишає.
Пам’ятаю. Пам’ятаю і ні на хвилину я не забуваю
Страшне жахіття-чиясь реальність.
Розповідаю. Розповідаю всім, як люта смерть людські життя зжирає.
Когось лишає батька, сина.
Когось доньки, дружини чи навіть цілої родини.
Погляньте. Погляньте, як невинні на тій війні проклятій гинуть.
Втрачають дім, життя, майбутнє…
Проходить час і все минає
Та війнам тим кінця і краю все не має.
Наразі там, в пекельному вогні, горить моя країна.
Незламна, вільна, сильна Україна!<br>Алі Ніна