Про що мовчать гори… Про вічність і втому,
Про те, як тримають на плечах сніги,
Про ріки, що точать каміння додому,
Про темні провалля, де губляться дні.
Вони бережуть у глибоких розломах
Відлуння громів, що давно відгули,
Сліди давніх хвиль у камінні німому —
Про те, що колись океаном були.
Мовчать про вітри, що січуть їх обличчя,
Про зорі навколо вершин, мов горох,
Про тишу, в якій не втрачають величчя,
Коли ти один серед темних епох.
Вони не розкажуть про крик і про тишу,
Про тих, хто лишився у їх глибині.
Лиш вітер погладить пестливо і нишком —
Залишить цілунок на мокрій стіні.
Там спокій величний, а в серці граніту
Пульсують легенди кохань і проклять.
Де плечі скелясті тримають край світу —
Вітри непокірні і грози мовчать…
06 травня 2026 р.
