Вона була лиш мрією у миті,
з’явилася і зникла, мов мара,
як відблиск сонця у холоднім житі,
мов незавершена на скрипці гра.
Лишила тільки спогад на зап’ясті,
тонкий, мов аромат нічних квіток,
коротку іскру неземного щастя
і порожнечу зломлених думок.
Пробігла тінню по садах туманних,
торкнулась серця — обірвався слід.
В її очах, глибоких невблаганних,
розтанув світ, немов на річці лід.
Шукати марно в натовпі обличчя,
якого, може, й не було в житті.
Вона — це тихе, зоряне сторіччя,
яка спливе в чужому вже бутті.
09 травня 2026 р.
