Лягає день, надії віддає він ночі,
Птахи летять, Мадяра діти, мов стрижі,
Вам не сховатись, все бачать пильні очі,
Що креслять смерті вогняні межі.
Ховайтеся в нори, у багно,
Де є потреба, то стрибайте,
Танцюй, крутись як дзиґа та у віражі.
Надію вижити свою тут залишайте.
Незримі очі танець твій спостерігають,
Завзяті хлопці, недобирають слів.
Непроханим гостям містечко підбирають,
Лягай в земельку, їж її, ти ж це хотів?
Землі своєї не дамо, бо любимо,
Це наша неня, дім наш і рідня.
Ми нею ворога назавжди нагодуємо,
Хай родить мати, наче молода.
Своєї землі тобі замало?
Ти ще хробак моєї захотів?
Щоб вас від неї всіх порозривало,
То буде наш по вам відспів.
Навік вона з тобою залишиться,
Їж, обіймай, як зможеш, то цілуй.
Немає часу з тобою тут возитись,
Ти на табло з найменням «Підрахуй».
02.11.2025
