Говоримо ми «завтра» і «колись»,
Відклавши все на нескінченне «потім»,
А дні, як листя, в небо понеслись,
І знов життя — у круговерть польотів.
Можливість — птах, що б’ється у вікно,
Спимо ми, зачинивши міцно ставні,
Вона летить у темне й німе скло,
Лишає тінь у пам’яті недавній.
Не квітне вдруге зірваний букет,
Не повертає мить, що вже згоріла.
І нерішучість гасить злети мрій,
Коли душа хотіла та не сміла.
Життя — канва, де кожен штрих — фінал,
Прожиту мить уже не повторити,
Коли спливає час і гасне жар —
Як вирок жаль… І з ним нам далі жити.
13 травня 2026 р.
