О, як ми любимо всіх повчати,
Вказати те що, не сподобалось собі,
І до єдиного шаблону всіх привчати,
І не давати вільно дихати в юрбі.
І як це відрізнити від диктату?
Не маєш права на по́хибку та стиль,
Стриножимо тебе і не дамо тобі літати,
Літати думкою? Вона ж руйнує цвіль.
Це все ж було. На жаль це знову буде,
Людина бачить згубність не в собі,
Бо як себе повчати, я ж себе не бачу,
А ось в чуже перстом вказати, по мені.
У багатьох із нас живе в душі диктатор,
Потроху живиться, та кров потроху п’є,
А тільки волю дай такій людині,
Вона нараз диктатором стає.
Ось так і живимо, та інших ми повчаєм,
Ось так і живимо, втрачаючи під час,
Ту рівновагу між доброзичливістю слова,
Та тоном ментора образливим під час.
17.12.2025 Роздуми
