Все чекаю травневу грозу,
Її гомін розкотистий в небі,
Нетерпля́ча, у часі спішу,
Сповільнити ходу, мабуть,треба.
Й час спішить,то сповільнює хід,
А чи може мені так здається,
Добавляє все втоми до літ,
За якою уже не вернеться.
Прислухаюсь у ясена скрип,
В плач пташиний,а чи почулось,
І здається, що вітер охрип,
У грозу нам зайти не судилось.
Вкрили промені всю голубінь,
Для хмарів не зали́шивши місця,
Плач пташиний сховався у тінь
Молодого, яскравого листя.
16.05.2026.
Ганна Зубко
