І байдуже —
який сьогодні день:
о, як бузково одцвітають весни!
Ти — моє все:
духовне і тілесне.
Ти той, хто зупиняє і веде.
Об тебе розбиваюсь, як вода
об гострий камінь,
і вертаю в тишу.
Я думкою про тебе
світ колишу
і прагну,
як гріховного плода.
І байдуже —
який надворі вік:
ти світишся,
немов зоря спокути —
бузкового дурману не забути,
п'ятипелюстям манить
з-під повік.
<br>Ірина Білінська
