Він помирав у мене на руках –
мій друг, з яким ділили крихту хліба.
З яким вогонь – легкий і теплий птах,
Бурхливі ріки – лиш джерела ніби.
З ним і біда бідою не була
І гори не здавалися чужими.
Його життя війна собі взяла –
Душа звільнилась і до неба лине.
Я — на землі. І тут кипить війна,
Вона лютує і карбує кроки.
Ламає долі і життя до тла,
І вже не дні рахуємо — а роки.
Він помирав у мене на руках —
Тепер живу я згадкою про нього.
Іду крізь бій, атаки, стиглий жах,
Несу всі болі й молитви до Бога.
Він помирав у мене на руках
Тепер ми з ним на різних вже орбітах.
Його немає… та він є у снах,
у зорях, сонці і яскравих квітах.
20 травня 2026 р.
