Ми ходимо по гранях кришталю:
З одного боку — пустка гостра й гола,
А з іншого — у золотім пилу
Танцюють міражі в обіймах кола.
Схрестились леза у густій імлі,
І рвуть свідомість у шаленім танці.
Два ворога, дослідники душі —
Емоцій та німої тиші бранці.
Там, гола Правда світить як рентген,
Зриває маски, розкриває рани.
Вона жалю не знає і замін,
Пронизує до серця крізь тумани.
Ілюзія ж — медова і сліпа,
Дарує світ, якого серцем прагнеш.
У неї тепла і легка рука,
Яка погладжує, коли застрягнеш.
Допоки день не спалить ліхтарі,
І замок із піску не змиє хвиля,
Ми горимо у цій нестримній грі,
Де правди — крок, обманів — ціла миля.
Ілюзія — удар із-за спини,
У мозок цілить тихо й без упину.
Броня її — із золота й вини,
Дарує підсолоджену руїну.
І за щитом із вигаданих слів
Малює лише мрій крихкі кордони.
У неї армія із мрій і снів,
Що прагнуть захопити в серці трони.
А Правда йде вперед і напролом,
Без обладунків, з поглядом холодним.
Вона січе залізом і крилом,
І робить серце вільним і голодним.
Удар від Правди — опік назавжди,
Він спалює мости, лишає кроки.
Ілюзія ж — це втеча від грози,
Примарні заколисує потоки.
У тінях мрій і лез тверезих слів,
Цей бій триває в кожному диханні,
В нім Правда вириває з марних снів.
Ілюзія ж навіює чекання.
03 червня 2026 р.
