Я з дзеркалом один на один.
Щось біля мене явно є,
відчуваю до кісток.
Воно стоїть над душею.
Не душить – кисень покидає
мої легені сам по собі.
Холодні руки, як і все тіло.
Серце б'ється – але не
відчуваю цього.
Мовчу.
Воно залишить мій розум
в спокої.
Скоро.
Злість наростає в мені.
Безнадійно.
Я така слабка проти цієї істоти.
Ненавиджу її..
І тут усвідомлюю,
що це – я.
Я ця істота. <br>дана абрамова
