Все не мала для друзів часу́,
Всю себе для сім'ї віддавала,
Тепер дружбу вже ту не знайду́,
Що була така справжня, цікава.
Стерла пам'ять адреси усі,
Імена лиш одні пам'ятаю,
І дівчата, подружки мої,
Як тепер я вас розшукаю?
Не ті прізвища — значить це все,
Не зійдуться життєві стежини,
Хоч одне би почути слівце
Ще від Олі та від Галини.
Із перону у дім привести́,
Посадити за стіл, як годиться,
Хоч далеко не ті вже роки —
У фужерах вино заіскриться.
В моїй пам'яті ви молоді,
І красиві — біляві, русяві,
Тепер сиві уже ми, старі,
Всі одна́кові в нашій уяві.
Все ж жевріє надія в душі,
Що стежки́ іще перетнуться,
І щасливі буде́мо тоді,
Де сміх, сльози сплетуться.
04.06.2026.
Ганна Зубко
