Розгубила всіх друзів своїх,
На тернистій життєвій дорозі,
Пригадався лиш декого сміх,
Інших голос згадати не в змозі.
А за колір очей промовчу,
Пам'ятаю все ж колір волосся,
І чорняву, й русяву косу,
І як стигле пшениці колосся.
Помінялися зачіски всі,
На короткі і стильні, бо ж місто,
А тепер — перевага косі,
Та відрощувати вже пізно.
Розгубила всіх друзів своїх,
Віднайти б де, до гурту зібрати,
Не заради якихось потіх,
А обнятись, минуле згадати.
Бо наш час добігає кінця,
Тільки б встигнути,
тут ми вже гості,
Ноги просять раз-по-раз стільця,
І тепла просять інколи кості.
05.06.2026.
Ганна Зубко
