Читаю запоєм літОпис чужого життя.
І довго по тОму сиджу в непорушнім мовчанні…
І думаю думу. Про щастя і про каяття.
Про горе і сміх. І про смерть. Про біду. Про кохання.
Ми, люди, життя починаємо так, як усі.
І фініш його відрізняється лише формально.
Та шлях поміж крайніми точками наше таксі
Торує завждИ самобутньо, індИвідуально.
Поглинена ця самобутність у предків своїх
Не дивно, що маєм відмінні спонУки й мотиви –
У кожного свій є і подвиг, і святість, і гріх –
Тож шлях від нарОдин до смерті у всіх особливий.
І згадую знову літОпис чужого життя.
І знов до світанку сиджу нерухомо в мовчанні…
І думаю думу. Про щастя і про каяття.
Про горе і сміх. І про смерть. Про біду. Про кохання.
<br>Валерій
