Таке от життя. Без прикрас. Без ілюзій.
Із ревом сирен. З гавканням МВГ.
Болем. Ранами. Страхом контузій.
Неначе все просто. Як АБВГ.
* * *
Летять "шахеди". Наче гуси, клином.
Гудуть натужно. Шию аж викручує.
Здається, що запахло кумарином.
На гул той нерви у спіраль накручує.
Ти відмічаєш – це надмірне збудження,
Що це безвихідь, скрута і тупик.
Та прокидається самозасудження –
Віддавна "ти до цього уже звик".
Знаходиш якір "іменуй емоцію",
В минулому – щось гарне і ясне –
Одягнеш епізод отой в промоцію…
Кінець кінцем те збудження мине.
* * *
Росте там при дорозі кущ калини,
Червоні кетяги на нім раюють,
Гойда їх вітер, мовби то – перлини,
Які добро і лад символізують!
Гаряче сонце змарилось в зеніті,
Спеклося небо блідо-голубе,
Дорога у гранітнім моноліті… –
Мене уже нічого не гребе.
20.02.2026 – 11.03.2026<br>Валерій
