При дорогах стежки́
Сивим порохом вкриті,
Знов зібрались думки,
Всі чіткі, нерозмиті.
Ці, що поруч, тепер —
Тихо-мовчки плетуться,
Й давні розум не стер,
Досі плачуть, сміються.
Й сум не дівся, а зріс,
З всього ко́су спліта́ю,
Вже тепер таких кіс,
Як колись, я не маю.
Та Бог з ними, із ко́сами
І з стежками отими,
Нерозлучні і досі ми —
Я з думками своїми.
08.06.2026.
Ганна Зубко
