Загублені серед віків,
як дві зорі в холоднім колі.
В пилу розсіяних вітрів
летіли в просторі дві долі.
Вона — в тіні вчорашніх днів,
де пам’ять не лікує рани.
Там кожен подих — наче спів,
який розвіює обмани.
Він же — у завтра, в таїні,
де ще не склалися дороги.
Там світ мелькає вдалині
й несе в собі чужі тривоги.
Тяглася нитка між сердець —
тонка, як світло крізь епохи,
там кожен видих — мов кінець,
і кожен вдих — лиш півдороги.
Вона шукала крізь зірки,
в дощі, що падав без причини,
та не знайшла його руки.
Лиш вдалині — відсвіт від тіні.
Він відчував її в вітрах,
у світлі, що вже відпалало,
та час губив його в шляхах,
і їхнє «завтра» не співпало…
Він і Вона — єдина нить,
та розминулися, не разом.
Шукають крізь віки хоч мить,
єдину мить, що — поза часом…
12 червня 2026 р.
