Ну що ж, мені пора, прощайте
І вслід мені у спину не ридайте.
За стіл великий збереса родина
Й веселі спогади помалу нагадайте.
Так було, як не стало діда Петі,
І баба Маня, сміючись крізь сльози,
Сказала, сидячи в кімнаті: «Мене не стане,
Ну а ви потому поржете і поїдете додому».
Сьогодні йдуть вони, а завтра — наша черга,
Займаєм цвинтарі, звільняючи хати.
Прізвище, ім'я, шістнадцять цифр
І одне фото за найкращої пори.
Усе життя я ждав хорошої погоди…
Насіння лиш як мре, тоді і вроде.
МР
