За росу на босих ногах,
За гриби під час мжички в лісах,
За мох на корі дерев, спів птахів
І за шершавий язик теляти.
За ґрунт під нігтями,
За мозолі від сапи,
За першу ластовеня, що випало
І за останню сльоту в шапці.
За скирту сіна, соломи
І ніжний запах з ніздрів Квасолі,
За скоринку на ряжанці з печі,
Капусняк, пампушки й інші смачні речі.
За сонце, що встає в калоші,
А сідає у вишеньках,
За перше розпорхане осине гніздо
І що натицяли тільки в спину.
За Настю і ревнощі, Вірину холодність,
Люди, носик кирпатий,
За те, що побачив Гирманію
До мусульманізації.
За мишу, що заскочила в штани,
І мишу, що гріла лапи на снігу,
За золотий запах кукурудзи на току
І за смак квашених яблук із льоху.
За повний рот прищів
Після огірків тьоті Тані,
За карамельки, що наділяла баба Надя,
І морські камінці баби Мані.
За полуниці й черешні Буковини,
Що двічі побачив живим діда Петю,
За камінь, що розбив лобове,
І за другий, що одразу після заміни розбив нове лобове.
За лиса, що перебігав дорогу на світлофорі,
І за лиса та єнота, які розбили бампер,
І за те, що в ожеледь підняв лося на диби
І ідеально дав пройти поміж ними.
За вроду Фарри і за запах нового авто,
За тяжкість очікування
І розчарування результатом,
За те, що тричі довелося стати татом.
За холод підземних річок
І водоспади, що летять у небеса,
За втрачену нестерпну роботу
І за першу нормальну зарплату.
За перший розквашений ніс
І рідного брата.
Храни його, Боже, там,
Де йому прийдеса воювати.
За те, що знаю і маю живих маму і тата,
За те, що Уляна сказала «ні»,
Арешт, ночі в камері й подальшу депортацію,
За Андрія Павловича Макаренка.
За все те, що було, не було й могло статися,
За те, що є, буде, і дай мудрості все це сприйняти.
За все це я дякую.
Мій Друг, мій Спаситель, мій Тато.
МБ
