Що ж, оманлива подруго,
Я ж благав заради Бога:
Не хитруй, не гріш, не треба,
Переграй мене, салаго.
Що за дивная тривога?
Розвела з тобо дорога.
Бракне світла, бракне сил,
Цілий світ став враз немил.
А мені дихається легше,
Наче рак послабив клешні.
Полегшало раптом в серці,
Наче хто відкрив в нім двері.
І хоч ти прекрасно знаєш,
100 відсотків все втрачаєш,
Все одно ти повторяєш:
«Ну то й що, що не вернуть…»
АС
