Горить багаттям досі в грудях,
Від нього в жилах кипить кров,
Неспокій всюди в моїх буднях,
Тривожить душу знову й знов.
В очах завіса диму чорна,
Заволоділа пустка всім,
Одна причина і відома,
Мені одній передусім.
І не до снів уже солодких,
І не до їжі на столі,
Пече, болить від ран глибоких,
Ножем слова ті у мені.
Переорали, наче землю,
Що стала порохом в очах,
Душі дода́лось болю, щему,
Не стало сонця в її днях.
Страху нема вже, лише біль,
Буде завжди́ боліти,
Якби поранив дикий звір —
Змогла б перетерпіти.
18.06.2026.
Ганна Зубко
