Дім на війні — це розірвана навпіл аорта.
Струм по металу в окопах — запекла межа.
Це коли серце випльовує душу за борта,
Ніж у ребро — й по живому кромсає іржа.
Він не у стінах. Він там, де вгризаєшся в землю.
Де під ногами сирени ламають хребти.
Це коли шкіру твою живцем відокремлюють,
Але ти мусиш крізь власне багаття іти.
Там не рятують — розрядом б’ють точно у груди.
Там кожен спогад — як постріл впритул в темноті.
Дім як рубіж — серце в попіл. У погрібах люди.
Тліючи жити там… Більше немає куди…
21 червня 2026 р.
