На годиннику плавиться тінь,
Замість хмар — сірий зношений пил.
Я крокую в нічну тінь склепінь
І шукаю слід втрачених крил.
У кишені збираю туман,
І рахую обмани й зірки.
А цей світ — лиш казковий капкан,
Що тримає у сутінках сни.
Допиваю вечірній я чай.
Час застиг у тягучій смолі.
Ми знаходимо свій власний край.
На уламках крихкої землі.
Де немає кордонів і меж,
Лиш спіраль лабіринтів стара.
Тут загублене ти віднайдеш,
Коли прийде досвітня пора.
Хай згорають безумні світи,
І змиває минуле прилив.
Головне — серед темряви йти
На вогонь, що в душі не згорів.
І нехай навкруги пустота
І розвіявся зношений пил.
Власний край — це і є висота,
Сила духу для нових вітрил.
23 червня 2026 р.
