У горлі скрипки закипає ртуть,
А час повзе по лезу бритви вгору.
І душі в порох безпощадно труть
Струни чотири — як чотири жорна.
Це не мелодія — це світ у злам,
Там Бах із крику тче архітектуру.
І ніч будує свій готичний храм,
Смичок зриває з вечора цензуру.
Поліфонічний, дикий, чорний спрут
Вплітає корінь у камінні плити.
Тут кожен такт — видіння або смерть,
Тут неможливо просто так прожити.
Вбиває струни у сталевий щит.
Звучить мінор, немов іржаві цвяхи.
І раптом — спалах! Світло замигтить,
Мажор виводить з мороку і страху.
Але фінал — це золота петля,
Де тема повертається, як фатум.
Чакона ріже серце скрипаля.
Смичок — кує піднесення і втрату.
26.06.2026 р.
