Прокинеться море, змиваючи втому,
І піна торкнеться гарячих камінь.
Ти чуєш? Цей шепіт кличе додому,
Крізь роки розлуки і тіні видінь.
Там пахне полином, лавандою, сіллю,
Там гори тримають склепіння небес.
І серце, що довго тривожилось болем,
Чекає найбільшого з див і чудес.
Впадуть всі затвори, розтануть тумани,
І знову засяє Судак і Гурзуф.
Загояться кривди, затягнуться рани,
Які цей наш край у неволі відчув.
Вже вітер південний приносить надію,
Малює на хвилях знайомі рядки:
Вкраїнський наш Крим оживе, зажовтіє,
Й заблисне під сонцем на вічні віки.
<br>Дмитро
