Коли розсиплеться цей час
на мерехтливі, гострі зерна,
і всесвіт, що тримає нас,
в німу матерію поверне,
Ми перейдемо за поріг,
де простір дихає полином,
де замість стоптаних доріг
Чумацький Шлях у вічність лине.
Там, де закінчується ніч
і гаснуть вигадки пророчі,
ми серед тисячі облич
впізнаємо знайомі очі.
Крізь океани німоти,
крізь зоряні холодні брами,
я точно знаю — знову ти
мене знайдеш поміж віками.
І цей тугий, стальний зв'язок
не розірвати жодній льдині.
Зустрілись… Знову той же крок.
Рука в руці… І очі сині…
05 червня 2026 р.
