Ллється проміннями срібло у прірву глуху,
Лагідно треться смичок об тремтливу струну.
Музика лине, і час уповільнює біг,
Місячний промінь упав на замерзлий поріг.
Свічі згасають, і тіні повзуть по стіні,
Спогад про літо ми топимо в синьому сні.
Простір стискається, небо стає як кришталь,
Звуки сплітають духмяну лавандову шаль.
Більше немає образ, тільки спокій і жаль,
Струни тремтять, і зникає тривожна вуаль.
Серце застигло, і погляд твій гасне в пітьмі,
Вітер свій подих дарує забутій зимі.
Холод пронизує простір, неначе вода,
Раптом мене окликає співуча струна…
Я обертаюсь — та поруч нікого нема,
Тільки у темних кутках задихається тьма.
12 липня 2026 р.
