Дні, всі одна́ково сумні,
Ведуть колючою стернею,
Й лишають тріщини в душі,
Злегка притрушені іржею.
Росте корозія, плете
Свої іржаві метастази,
Ще більше суму додає
У новостворені обра́зи.
Не зупинити ріст її,
Усяка хімія безсила,
Вповиті в сум всі дні мої,
Де я безпомічна, безкрила.
10.07.2026.
Ганна Зубко
