Я так давно чекав цієї миті,
Аби сказати головні слова буття.
Хотів щоб були вони оповиті,
Неначе золота, чи платині лиття.
Щоб ці слова торкнулись твого серця,
Щоб зрозуміла силу почуття.
Щоб уявила ту блакить озерця,
Де лебеді танцюють все життя.
Для мене стала ти одна – єдина,
Ти світло, що осяяло пітьму.
Для спраглого ти рятівна краплина,
А ним був я, тепер до тебе льну.
З тобою хочу прокидатися щоранку,
Тримати твою руку перед сном.
Чи милуватися красою на світанку,
Накрити від усяких бід крилом.
Ми будем відкривати перспективи,
Складати плани, будувати дім.
І слухати пісень нові мотиви,
Радіти нашим діточкам усім.
Тепер стою я пред тобою,
Розкрив одну десяту почуття.
Чи хочеш ти піти зі мною?
І розділити разом все життя?
Клянусь кохати й поважати!
Бути опорою і в радості, й біді!
Уже не в силах я чекати,
Скажи, кохана, вийдеш – «Так», чи «Ні»?
<br>Ігор Перегняк
