Не ходжу́ вже посеред полів,
І косу́ поміж трав не здіймаю,
Беру інколи серп, що вцілів,
Але тут же на місце вертаю.
Не копаю землі, бо нема,
Не саджу́, не сію, не по́лю,
Все відсутнє уже і жнива,
Де снопи у копицях горою.
Із криниці не тягну води,
Де стукоче відро по цебринах,
І двором уже не підійти
До хатини тієї, в цеглинах.
Не озветься світанок мені,
Той, що півень тривожив піснями,
Не стрибатиме промінь в вікні,
З запітнілими міні-шибками.
Не мовчатиме ніч за вікном,
Не гойдатиме вітер березу,
Промайне, може, щось поміж сном,
Та видіння те зникне відразу.
17.07.2026.
Ганна Зубко
