Дивляться очі крізь вії на світ,
Слідом думки визирають,
І небо манить, і диво-політ,
Де крила птахи розправляють.
Ро́зкішшю ма́нить вся літня пора,
Що грозами зелень купає,
Іде час повільно і швидко ступа,
Єдиний спочинку не має.
Десь вітер шеле́сне,
підхопить чийсь звук,
Десь радісний промінь приляже,
Відчує земля заклопотаність рук
Й по-сво́єму „дякую" скаже.
Немає бажання дивитись вперед,
А тут бути хочеться зараз,
Де усіляких немало потреб,
Де вулиці чується галас.
25.07.2026.
Ганна Зубко
