І може з розуму зійшов я вже коли
Не можу відрізнити темряву своєї від душі
Де рвуть вітри і жнуть жнеці,
Мою ж воліють краще обійти
Ніхто й вб'є мене і з-за спини
Коли того найбільше хочеться мені
І вистачить моїх всіх штормів в голові
І не одні втопити там флоти та кораблі
А руки всі в твоїй чи то в моїй крові
Кого ж благати та коли й не можу сам себе спасти
А небо слухає й мовчить
Цей світ – ілюзія – навколо все кричить
А гірше всього – що моя і сам себе я закував
Лиш уявити а за що себе ж і покарав?
І де реальний я і чи душа моя одна?
Чи той хто бачить все це також я?
Незлічний рій очей чий взір досягне пекла дна
А думка додає до люті лиш огня
Якщо не ланцюги коштовні як сам рай
Тоді блищить мені на шиї вкрай затягнута петля
Й збиває з ніг мій кожен крок, а серце рветься на шматки
Страждання – не урок. Це хворих все казки
Це схоже більш на вирок хоч прозрів
Але й не хочу бути я як виродок сліпий
Забув про співчуття, коли до себе й сам не відчував
Та й чи мене би хтось почув, хоч я би і кричав?
І ким я був би сам коли би болю не вбачав?
Тут безнадійна яма не забудь куди потрапив
Буде страта в стада на очах лиш тільки я би й стадо стратив
Не за правду – бо уявна
Все помре – затухне й зірка рання
Світ згорить моїм він стане покаянням
Бо я такий не по своїй вині, та й не по вашій
Все ж відповідати доведеться вам
Ллю протиріччям тут і там
Провальним став ваш кожен план
Неідеальним бо ж наш світ постав
Крихкий той розум як кришталь
А ріже плоть як ті уламки скла
Що в мене вбились й намертво засіли
І не помітив став як з ними одним цілим
Раз отрутою назвали був би я чим іншим
Споглядаю дні як швидкоплинні
Розбавляють тлінну вічність
Те як напівмісяць світло направляв на північ
Чую як в три ночі церква дзвонить тричі
Бо заснути я не взмозі
Сім корон а досі я живу в дорозі
У всеосяжній тій 'любові' мертвого/живого бога<br>Helel ben Shahar (SK)
