Чотири чи п’ять порожніх очниць –
Сльоза на мордахах: моїй та вашій.
Зло не шукає складних таємниць
В людях, тварин на погибель віддавших.
Я серцю пробачити так і не зміг,
Хоч істину цю зазубрив, як причастя:
За тих, хто переступив твій поріг,
Ти відповідальний – і в горі, і в щасті.
Вулиця мокра протяжно тягнула
Псалом про далеке й крихке спасіння.
Душа у провині ледь не втонула,
Страждання її – то німе моління.
Благаю, коротка шерсте м’яка,
Не покидай мою пику приречену.
Хай доля жорстока і шлях допіка –
Тебе не залишу на станції ввечері.
Ти ще зі мною, дякувати Богу,
І на душі полегшало в рази.
Не перекрили ще твою дорогу,
Не кинули під терни лози.
Мені болить за ту «п’ятірню»…
Чи четверо їх там у смерті було?
Я проклинаю ніч вечірню,
Де стільки життів задарма згнило.
Боже, попереду довга поїздка.
Не обривай їхню життєву плівку.
Вб’є мене ця непоправна звістка.
Проїдь для них ту лиху зупинку!
Я власну долю на два поділю –
Шанс даруючи їхньому буттю.
