Ми дивимось крізь час у невідомість
І бачимо невідворотність дня,
Там тиша, наче вичавлена совість,
Стікає під колеса навмання.
Там ліхтарів заіржавілі голки
Прошиють небо жовтим кришталем,
І ми повземо, немов бліді бджолки,
Крізь соти географії й арен.
Годинники стоять німі, мов сфінкси,
Загорнуті в туману полотно,
І проростають безтурботні мікси
Через забите дошками вікно.
Майбутнє сиплеться, як бита смальта,
У вирви незагоєних шляхів,
І ранок б'є кастетом по асфальту,
Щоб ми прокинулись від марних слів.
03 серпня 2026 р.
