Кохаю, мила, і чекаю. Ти далеко,
Лише листи несуть тобі лелеки.
Вони, як ти, щороку відлітають.
Про рідний дім на мить згадають.
А в нас зима, зимові заметілі, хуртовина…
У тому, що не разом ми, немає нашої провини.
Твій образ візерунками на склі мороз малює.
А сонце зранку замість мене поцілує.
Твої п`янкі вуста – як стигла вишня.
Знов пригадаю, як до мене вийшла.
В той літній вечір обійняв тебе за плечі.
Ми споглядали любощі лелечі.
Про життя
Кохаю, мила…
Автор:
Леонід Лахтюк
Поділитись
